Цей курс – про історію у глобальній перспективі.

У сучасному житті терміни глобалізація, глобалізований світ, глобальна економіка тощо супроводжують нас повсюди. Взаємопов’язаності світу – це не нове явище: історія міграції та торгівлі, імперій та національних держав, релігії та навколишнього середовища, а також ідей, комунікації та війн – усе це сприяло зв’язуванню різних частин світу, хоча й нерівномірно. Завдяки розвитку новітніх технологій світ “зменшився”, інформаційні потоки долучають нас до найвіддаленіших куточків земної кулі, доступність інформації формує в нас нову культуру та світогляд. Ми самі стаємо глобалізованими.

Історична наука теж не стоїть осторонь сучасних тенденцій. Сучасні історики не відповідають більшості старих стереотипів. Для них ключовим словом є “відкритість”: відкритість для міждисциплінарних та нових технологій; відкритий доступ до результатів досліджень для академічної та неакадемічної аудиторії; відкритість до нових поглядів на світ та історію людства...

З’явившись наприкінці ХХ століття, глобальна історія (global history)сьогодні є однією з найбільш інноваційних і продуктивних галузей наукових досліджень, і вона змушує нас думати про історію та її методологію по-новому. Вона визнає широке розмаїття різних точок зору та має на меті прийти до інноваційного прочитання глобального минулого.

Від початків становлення усної історії як окремого дослідницького напрямку серед її центральних проблем були питання суспільних викликів та політичної детермінованості, громадської ініціативи, політичного та академічного значення будь-якого усноісторичного проєкту. Особливого звучання ці питання набувають у воєнні часи, на етапі активного подолання та «пропрацювання» минулого, які з новою силою актуалізували проблеми академічної та суспільно-політичної відповідальності усного історика, дотримання дослідницької етики та розвитку фахових навичок комунікації та взаємодії.

Усна історія – це популярний сьогодні напрям соціально- гуманітарних досліджень, який надзвичайно динамічно розвивається і головним предметом якого є суб’єктивний досвід окремої людини. Його основний метод – інтерв’ю, і в цьому він близький за своєю специфікою до інших наук: соціології, психології, етнографії, етнології, культурної антропології. Хоча складовою поняття є слово “історія”, все ж усна історія – це не нова галузь історичної науки, а специфічна методика – спосіб залучення до аналізу специфічної групи джерел, поряд із писемними джерелами та матеріальними об’єктами.

При вивченні курсу “Усна історія” увага буде приділена не тількипроцесу усної передачі та запису спогадів, а всьому комплексу ключових проблем, пов’язаних із специфікою фіксації та використання усних розповідей про минуле.

Важливою сферою професійної реалізації публічного історика є музейний простір, у межах якого акумулюється, вивчається і передається в просторі та часі соціально значуща інформація. Якою є роль музеїв у формуванні розуміння суспільством власного минулого та його ідентичності, як зробити історію доступною та захоплюючою для широкої аудиторії, як адаптувати наукові знання для різних категорій відвідувачів, як розшифрувати і зафіксувати інформацію, закодовану в музейних пам’ятках – ці та інші питання розглядаються на прикладі функціонування успішних музеїв світу.

Освоєння предмету передбачає опанування методики створення екскурсії та організації екскурсійного обслуговування, використовуючи сучасні технології в екскурсології.

Здобувач вмітиме оновлювати зашкарублі алгоритми складання екскурсійних розповідей і маршрутів, отримає досвід спростування міфів, шаблонів уявлення та брехні, що складають підґрунтя імперської ідеології Росії, якою оповита реальна історія міст і сіл України. Враховуючи воєнний аспект нашого сьогодення, опанування курсу включає розробку проєктівтуристичних/екскурсійних відвідувань місць мужності і трагедій російсько-української війни. Одержані компетентності дадуть можливість розпочатиуспішну кар’єру екскурсовода в Україні та за кордоном.

Важливою складовою курсу є підготовка до організації різноманітних заходів з популяризації історичних знань: фестивалів, флешмобів, читань,презентацій, інсталяцій тощо.

Мільйони українців живуть всередині жахливої війни, яка є найбільш масштабним збройним протистоянням у Європі після Другої світової війни. Українці в цій війні є учасниками бойових дій на фронті, підтримують захисників країни морально та матеріально, опинилися у незвичній ролі переміщених осіб. Ми переосмислюємо минуле своєї країни, її місце в сучасному світі, шукаємо справжніх союзників та партнерів і прагнемовідкинути нав’язані ворожою пропагандою історичні та політичні міфи про так звані братерські стосунки. Нинішню війну назвали російсько-українською, але насправді вона є глобальною, оскільки так чи інакше в ній задіяні багато країн світу. Дуже важливо по гарячих слідах вивчати та осмислювати ці події в контексті публічної історії.  

Сучасна російсько-українська війна для багатьох українців і зарубіжної спільноти є несподіваною, незрозумілою, дивною. Але з точки зору історичного досвіду відносин між двома країнами, одна з яких звикла панувати над меншими народами, а інша багато десятиліть намагалася розірвати тугий вузол колоніальної залежності, російсько-українська війна була неминучою. Вона відображає імперську сутність сформованої століттями російської політики, продовжує попередні війни між Росією та Україною. На думку професора О. Лисенка, правитель Росії “боїться втратити Україну як потужний інтелектуальний резервуар, маркер свобод і демократії, на котрий можуть орієнтуватися росіяни, … емоційну залежність від так званого “меншого брата”, що існує на підсвідомому рівні як комплекс неповноцінності без “києво-руської спадщини”.

Необхідно сформувати у здобувачів знання про сучасну російсько-українську війну в контексті глобального світу, а також сприяти розвінчуванню історичних міфів та формуванню історичної пам’яті українців. Впроваджувати в Україні деконструкцію історичної схеми, яку нав’язує  путінський пропаґандистський апарат.  

Акцентується увага здобувачів на питаннях: глобальний контекст сучасної російсько-української війни, її витоки; українська історія крізь призму путінської пропаганди; історіографія, документування та методологічні аспекти осмислення проблеми; російські імперські амбіції та початок сучасної російсько-української війни; гібридна фаза протистояння; російська повномасштабна війна проти України; політика геноциду; терористичні засоби агресора; українці на захисті своєї Батьківщини.

“Не існує не актуальних історичних проблем. Є проблеми, чию актуальність дослідник не може належним чином сформулювати”. Але це – не про публічних істориків.

У ході опанування навчальної дисципліни ви звернете увагу на ключові проблеми, які цікавлять далеко не тільки вузьких спеціалістів, академічних істориків: кому належить спадщина Київської держави, як відбувалась територіальна експансія Московії в Азії та Європі, як розпочався й закінчився український козацький проєкт… Ви дізнаєтесь про історію українців, московитів, поляків, євреїв, кримських татар, інших народів, доля яких була пов’язана з Україною. У колі курсу знаходяться сучасні інтерпретації буремної доби 1917–1921 рр., московський проєкт тоталітарної імперії, трагічні сторінки Голодомору 1932–1933 рр. та Другої світової війни, український визвольний рух в ХХ ст., локальна історія і багато-багато іншого.

Освоєння предмету передбачає ґрунтовне ознайомлення здобувачів із історичним корінням рашизму, його сучасним спрямуванням проти українців. Глибоке знання нашого супротивника є однією із запорукусвідомлення справедливості війни, яку веде Україна проти РФ.

Ви опановуєте компетентності експерта в галузі нейтралізації тез історичного спрямування, які найбільш часто застосовуються в російських інформаційно-психологічних операціях (ІПСО).

Курс передбачає не тільки глибоке засвоєння академічних знань, але і формування вміння ефективно їх доносити до широкої публіки.

Археологія в сучасному глобалізованому світі перестає бути виключно університетською наукою. Науковці виходять за рамки “бастіонів”дослідницьких лабораторій та академічних кабінетів і прагнуть зробити знання про минуле доступним і зрозумілим для широкої аудиторії. Насамперед “Археологія в публічному просторі” є курсом, що займається трансляцією академічного знання доступною і зрозумілою мовою. Це одне з її ключових завдань – науковці, які мають фахову історичну освіту, починають розмовляти не лише з колегами, а й з суспільством.

Мета навчальної дисципліни: сформувати комплекс знань і компетентностей щодо місця археологічної спадщини в сучасному публічному просторі, її ролі у навчанні, вихованні, культурному та громадянському становленні суспільства, захисті та соціалізації археологічних пам’яток, міжнаціональних взаєминах, економіці, політиці та іміджевій сфері.

Публічна археологія – це сучасна дисципліна, яка сполучає кілька наукових гуманітарних напрямів, має як пізнавальне, так й виховне значення. Навчальний курс викладається в системі міждисциплінарних зв’язків, зокрема перегукуючись з курсами Археологія, Історія стародавнього світу, Історична інформація у публічній сфері, Історична пам’ять та політика пам’яті. У загальному міждисциплінарному сенсі публічна археологія є єдиним засобом розуміння значення емпіричного матеріалу, виявленого під час польових археологічних досліджень, з метою репрезентувати та проаналізувати відкриття і знахідки, що становлять культурну спадщину, широкій аудиторії. У цьому сенсі курс становить інтерес для представників бізнесу і медіа, політичних і культурних кіл, які опікуються питаннями історичної та національної ідентичності. Це історики, етнографи, археологи, фахівці широкого кола управління пам’ятками культури, працівники закладів вищої освіти, наукових та державних установ, громадські діячі тощо.

Тривалий час історичні дисципліни були елітарною галуззю знань. Мова наукових праць з історії та археології багато в чому була незрозумілою для непрофесіоналів. Інтерес сучасного суспільства до локальної історії, проблем колективної пам’яті та культурної спадщини змінив ситуацію. Завдяки публічній історії історики-професіонали почали говорити з широкою публікою доступною мовою та у тих форматах, які можуть бути їй зрозумілими (публічні дискусії, документальні фільми, виставки, меморіальні простори, цифрові платформи до проєктів, тощо).

Але діяльність публічного історика не обмежується лише науковою та громадською сферами. Вона пов’язана і з викладанням історії, археології та спеціальних історичних дисциплін у закладах передвищої та вищої освіти. Історія – один із базових, обов’язкових для вивчення предметів, що сприяє формуванню цілого ряду універсальних компетенцій. Публічна історія розвиває критичне мислення про минуле, спонукає нас працювати з різними перспективами та піддавати критиці джерела. Саме тому педагогічна, а не лишенаукова та просвітницька діяльність істориків є надзвичайно важливою для сучасного українського суспільства, яке потрібно активно долучати до своєрідної “битви за історію” – процесу подолання наслідків колоніального минулого України через відтворення реальної української історії.

Прослухавши курс “Методика викладання історії та археології у закладах фахової передвищої та вищої освіти” майбутні публічні історики отримають теоретичні знання та практичні навички використання сучасних методів та технологій навчання у викладанні історії та археології у ЗВО. Вони навчаться:

Курс є міждисциплінарним, оскільки також включає вивчення новітніх досягнень в галузі педагогіки, методів, способів, прийомів навчання предметів, інноваційних прийомів викладання; а також творчої спадщини вітчизняної та зарубіжної методичної думки, цілісне її сприйняття.

Сучасний світ не уявляється без інформаційних технологій (ІТ). Їх вдосконалення призводить до позитивних та негативних викликів, на які даютьвідповіді вчені різних галузей. Не стоїть осторонь й історична наука: процес цифровізації охопив всі етапи історичного дослідження: пошукову роботу, аналіз текстів історичних джерел, презентацію минулого тощо. Завдяки ІТ надбання історії стають публічними/популярними, що дає можливість залучатионлайн-аудиторію до історичного контенту або цифрових методів дослідження.

Спосіб використання цифрових інструментів та технологій розробляє новітній напрям – Digital History (цифрова історія). Публічність в історії, доступність для користувача втілюється через цифровізацію архівів, музеїв, вебархеографію, онлайн-презентацію, візуалізацію даних, інтерактивні карти, часові шкали, аудіо– та відеоматеріали тощо. Все це (і не тільки) вивчається в курсі “Інформаційні технології в публічній історії”.

Будуть розглянуті напрями цифровізації історичної науки, шляхи адаптації істориків до нових викликів цифрової епохи. Здобувачі ознайомляться з процесом публікації історичних джерел в інтернеті (вебархеографією), що забезпечує публічне використання найрізноманітніших писемних пам’яток, створених людською цивілізацією. На заняттях розберемося у питаннях, як можна розумно використовувати зображення та відеоматеріали і що історія як дисципліна може запозичити з нових цифрових (візуальних) практик;приділимо увагу перспективам та загрозам, що створюють технології штучного інтелекту в освіті, етичним проблемам його використання при реалізації цифрових проєктів.

Основний акцент в курсі буде зроблений на практичній складовій, а саме у магістрантів будуть розвинуті навички використання здобутків Digital History в публічній сфері.

Серед того, що здобувачі зможуть після вивчення курсу:

Загалом курс спрямований на формування вмінь використовувати сучасні цифрові інструменти та технології для проведення досліджень і популяризаціїісторії в сучасному інформаційному суспільстві.

Про що цей курс? Ви думаєте, про історію? Не зовсім. Цей курс більше про сприйняття історії та використання її в політичних цілях.  Чи актуально це? Згадайте риторику кремлівського лідера про історію України. Його псевдонаукові роздуми стали одним із пропагандистських обґрунтувань агресії.

Або візьмемо до прикладу слоган – Make America Great AGAIN! Ключове слово тут – Again! Відсилання до міфічного “Золотого століття”. Якого, можливо, ніколи й не було. А взагалі то його точно ніколи не було. Але люди, в даному випадку, певна частина американців, чомусь його уявляють як минулу реальність і з теплотою згадують про нього.

Чому так відбувається? Це ми з’ясуємо, вивчаючи феномен “історичної пам’яті”.

Що люди пам’ятають із минулого? А що не хочуть пам’ятати і свідомо забувають? І чому? І чи залежить це тільки від них самих?

Загалом, ми будемо розбиратися, з чого складаються і як формуються уявлення людей про минуле. І (по секрету): для сьогодення головне не те, як щось було в реальності, а те, як ми це пам’ятаємо і уявляємо.

І політики прекрасно це знають. І цим користуються.

Це і називається “історичною політикою”. Тобто йдеться про вплив на колективну пам’ять з метою сформувати певну інтерпретацію минулого (або,так званий, історичний наратив). Це роблять держава, окремі політичні актори, медіа, школа, музеї тощо. Яким чином? Формуючи зміст шкільних підручників, перелік пам’ятних дат і національних свят та ритуалів їх святкувань, називаючи вулиці та загалом символічний простір, встановлюючи пам’ятники тим чи іншим діячам.  

Отже, курс “Історична пам’ять і політика пам’яті” є міждисциплінарним, тобто таким, що поєднує історію, політологію, комунікативні науки і навіть психологію у загальному ракурсі “memorystudies”. Вивчаючи роботи класиків цього академічного напряму (М. Гальбвакса, П. Нора, А. Ассман та ін.), розбираючи конкретні кейси “війн пам’ятей” ви дізнаєтесь, як за допомогою історичної політики а також історичної пропаганди формуються колективні уявлення про минуле. Як вонидопомагають формувати і зміцнювати національну ідентичність. Або навпаки. Як з їх допомогою можна цю ідентичність зруйнувати. І навіть як історичну пам’ять і політику пам’яті можна використовувати для вирішення цілком сучасних завдань міжнародної політики.